Чого бояться корупціонери?


Лайфхаки від Лариси Гольник Інтерв’ю брала Інна Єщенко Корупція в Україні – тема настільки універсальна, що про неї можна сперечатися як на конференціях і форумах, так і на домашніх застіллях чи під час короткої поїздки в машині з таксистом. І при цьому в нас, українців, настільки легко виходить говорити про такі складні питання, що часом […]


Admin 2017-04-24

Лайфхаки від Лариси Гольник

Інтерв’ю брала Інна Єщенко

Корупція в Україні – тема настільки універсальна, що про неї можна сперечатися як на конференціях і форумах, так і на домашніх застіллях чи під час короткої поїздки в машині з таксистом. І при цьому в нас, українців, настільки легко виходить говорити про такі складні питання, що часом навіть здається, що явище хабарництва – це щось генетично вмонтоване у суспільну свідомість, і якщо воно зникне, то тем для емоційних розмов і суперечок буде значно менше.

А ще ця тема досить інтимна. Ну знаєте, як воно: у нас ЦЬОГО немає, а мер зі своєю зарплатою їздить на дорогій машині й має непорочно зачату нерухомість на Кіпрі. Часто як приклад чудотворної боротьби з корупцією нам наводять Грузію, яка свого часу лідирувала у світових рейтингах хабарництва, а сьогодні дивує міжнародну спільноту с
воїми економічними успіхами. Але в Грузії для таких трансформацій свого часу було те, чого не вистачає сьогодні Україні, – політична воля. У нас же в арсеналі є хіба що надія на те, що в суспільстві назріє критична маса чесних і прогресивно мислячих людей, які своєю проактивною позицією зрушать з місця заржавілу систему.

В Україні, де правоохоронна й судова система працюють, м’яко кажучи, досить суперечливо, одним із основних елементів алгоритму антикорупційної діяльності є публічність: саме цього найчастіше бояться нечесні на руку хабарники. Якщо вам здається, що відстоювати свої права у антикорупційних спорах – це складна і невдячна справа, то ви абсолютно праві. Довести факт корупції в нашій країні дуже складно і вимагає значних часових та нервових затрат. На власному досвіді в цьому переконалася суддя Октябрського районного суду міста Полтави Лариса Гольник, відома як одна із чесних суддів України. Пані Лариса поділилася з нами своїми лайфхаками антикорупційної боротьби.

Пані Ларисо, який, на Вашу думку, найбільш дієвий для нашої країни інструмент у боротьбі з хабарниками?

Явище «хабарництва» – інтернаціональне. Воно не має кордонів, не має ідеології. Хабарництво, як будь-яке темне явище, боїться світла.

Висвітлення цієї теми, здавалося б, є найбільш дієвим інструментом. Але його недостатньо, коли в суспільстві ще не сформувалися традиції категоричного неприйняття корупції.

У сучасних українських реаліях ми бачимо, що лише висвітлення зловживань чиновників чи чогось подібного явно обмаль. Відсутній тісний взаємозв’язок між журналістськими розслідуваннями, оприлюдненням цих розслідувань та діяльністю правоохоронних органів. Створюється враження, що прокуратура, поліція, СБУ відсахуються від журналістських розслідувань як від чогось непотрібного, а то й загрозливого для себе, намагаються в будь-який спосіб нівелювати їхні результати.

Тільки сукупність різних методів повинна дати результат у боротьбі проти корупції. Зараз у нас є позитивний приклад – приклад боротьби з корупцією в Румунії. Я не думаю, що ми гірші за румунів.

Скільки триває вже Ваша боротьба у справі із полтавським мером? Чи довго ще триватиме, за Вашими прогнозами?

На початку травня 2014 року до мого провадження як судді Октябрського районного суду м. Полтави надійшли справа про корупційне правопорушення за ст. 172-7 КУпАП, вчинене Полтавським міським головою Олександром Мамаєм. Він був обвинувачений у тому, що не повідомив депутатський корпус про наявність конфлікту інтересів, коли сесія міської ради проголосувала за передачу низки земельних ділянок його падчерці Ірині Климко як приватному підприємцю.

Майже 7 місяців я вживала всі заходи для того, щоб розглянути цю справі у відповідності до закону. Однак мер не хотів постати перед судом та уникав явки до суду.

У січні 2015 року правоохоронними органами за моїм сприянням було зафіксовано злочинні дії колишнього заступника міського голови Дмитра Трихни, який пропонував неправомірну вигоду та впливав на мене як суддю з метою винесення неправосудного рішення в інтересах міського голови. У рамках негласних слідчих дій я неодноразово зустрічалась із Трихною, який за його ж словами діяв як посередник між мною та Мамаєм, а також один раз – із самим мером.

Відчувши, що щось йде не так, або, можливо, відбувся злив інформації, та намагаючись уникнути відповідальності, 26 січня 2015 року Олександр Мамай на спеціально скликаній прес-конференції звинуватив мене у вимаганні у нього неправомірної вигоди у розмірі 5000 доларів США за закриття справи про адміністративне правопорушення та звернувся з відповідними заявами до Прокуратури Полтавської області та Управління Служби безпеки України в Полтавській області.

Після звинувачення Мамаєм мене у корупції, я була змушена 31 січня 2015 року задовольнити заяву представника міського голови – Олександра Ковжоги про відвід у справі про адміністративне правопорушення відносно Мамая.

Справа, відкрита відносно мене за неправдивими звинуваченнями мера, згодом була закрита.

Однак справа відносно осіб, які намагалися добитися неправосудного рішення, розслідувалася неквапом. Тільки через рік (у грудні 2015 року) до суду надійшла справа відносно Трихни. Прокуратура Полтавської області фактично усунулася від розслідування причетності до цього злочину мера міста Олександра Мамая.

Ще один рік у мене пішов на те, щоб справу відносно неправомірних дій Мамая Генеральна прокуратура передала до НАБУ. На даний час розслідування триває. Проте я усвідомлюю, як важко розслідувати те, що впродовж майже двох років свідомо й цілеспрямовано розвалювали.

Фактично вже понад 2 роки я борюся за те, щоб Полтавського міського голову Мамая притягнули до кримінальної відповідальності за його незаконні дії.

Мій прогноз: притягнення до кримінальної відповідальності високопосадовців – процес тривалий, який на даний час не рахується місяцями.

Чи справді корупціонери бояться публічності? Чи є у Вас приклади із власного життя, які б підтверджували цю гіпотезу?

Я думаю, всі публічні особи бояться, коли їхні неправомірні дії висвітлюються у ЗМІ. Усі вони дбають про свій який-неякий імідж. Однак, коли такої інформації стає забагато, при відсутності реакції правоохоронних органів ці оприлюднення перестають впливати. Посадовець, звинувачений у корупції чи іншому злочині, залишаючись непокараним, стає ще більш цинічним у своєму ставленні до Закону. Так було з поширенням відео, на якому зафіксована моя зустріч з мером Мамаєм.

Кілька тижнів після опублікуванням у ЗМІ цього відео, Олександр Мамай не з’являвся на роботі, у публічних місцях. Однак потім, коли перший «переляк» пройшов, а в його житті нічого страшного не відбулося, він продовжив займатися тим, чим займався раніше. Мені навіть здалося, що він перейшов у контратаку проти мене (не особисто він, а ті людини, які виконують його вказівки). Через деякий час і Прокуратура Полтавської області надіслала мені доволі виразний месидж – закрила кримінальне провадження стосовно мера (зараз, як я вже сказала, ця справа відновлена і перебуває у віданні НАБУ).

Отже, коли реакції правоохоронних органів не наступає, у правопорушників з’являється відчуття безкарності та вседозволеності, і тоді таких людей вже фактично неможливо зупинити.

Мій приклад доводить, що крім оприлюднення діяльності корупціонера, висвітлення корупційного злочину, виявлення схем, проведення розслідування, ще треба докласти значних зусиль, щоб змусити правоохоронні органи діяти відповідно до Закону.

У суспільстві відбулися значні зміни, але зберігається нерівне ставлення до громадян. Якщо злочин вчинив високопосадовець або особа, яка має великі статки, то малоймовірно, що він буде притягнутий до відповідальності згідно із Законом.

На жаль, в Україні так і не з’явилася політична воля щодо боротьби з топ-корупцією.

Поліція, прокуратура залишаються політично заангажованими. А НАБУ ще тільки набирає оберти, у нього, як у молодої інституції, є амбіції показати результат. Проте держава не надає НАБУ достатніх для цього ресурсів, маю на увазі не фінансовий бік справи, а організаційно-технічний.

Що найважче для Вас особисто у всій цій історії з Мамаєм?

Коли було зафіксовано злочинні дії Трихни та Мамая, я припускала, що можуть виникнути певні складнощі у доведенні винуватості цих осіб у суді. Однак я ніяк не могла очікувати, що мене за правду піддадуть переслідуванням у суді, в якому я працюю, що голова суду буде звинувачувати мене у вчиненні злочину – провокуванні мера до дачі мені хабара, що навколо мене будуть створювати напружену психологічну атмосферу, нібито я джерело проблеми, а не ті корупційні прояви, які панують як у нас у суді, так і в судовій системі України в цілому. Я не могла очікувати, що судді та працівники апарату суду зможуть з такою легкістю казати на догоду керівнику суду неправду. Для мене людина, яка служить Закону, та неправда – несумісні поняття.

Моя історія показала порочність не тільки окремих представників судової системи, але й категорично неприпустиму терпимість до корупції, що панує у судах, та й в усій правоохоронній системі.

Які законодавчі недоліки Ви бачите в нашій правовій системі? Закон якось допомагає в антикорупційній діяльності чи тут діють якісь інші правила?

Для здійснення антикорупційної діяльності у законодавчому полі зроблено вагомий крок уперед – це запуск антикорупційних органів: НАБУ, САП. Нереформовані суди ускладнюють роботу цих органів, оскільки 90% часу слідчі змушені проводити у судах для отримання дозволів, вирішення клопотань, замість того, щоб розслідувати злочини. Запровадження е-декларування дає поштовх для проведення антикорупційних розслідувань, дозволяє ставити питання про незаконне збагачення осіб, які не можуть підтвердити свої статки.

Водночас, усі ми переконалися, що допомігши державі написати гарні закони й створити антикорупційні органи, громадські організації, активісти не можуть «спочивати на лаврах», вважаючи, що все зроблено. Навпаки потрібно постійно моніторити діяльність цих антикорупційних органів, що підтверджується наявністю проблем у діяльності НАЗК, а також спрямовувати свої зусилля на підтримку певних законодавчих ініціатив, котрі створюють умови для належної діяльності антикорупційних органів (надання прослуховування для НАБУ, запуск антикорупційних судів тощо). Для здійснення належної антикорупційної діяльності необхідно прийняти закон про правовий захист викривачів. Крім того, потребують змін і кримінально-процесуальний, і кримінальний кодекси.

 


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *